Оксана Бойко народилася в Донецькій області, виросла в Дніпрі. Закінчила школу із золотою медаллю, потім навчалася в медичній академії. Під час навчання дівчина познайомилася з майбутнім чоловіком — палестинцем Мухаммадом Ельхіссі, після третього курсу вони одружилися. У 2006 році, після закінчення інституту та інтернатури вона переїхала з чоловіком на його батьківщину — до Палестини. Обидва багато років працювали лікарями. Два перших сини у подружжя народилися в Україні, три доньки — вже в Палестині, в секторі Гази.  Після початку війни в Секторі її тяжко хворого сина та маму змогли евакуювати до Йорданії, але інші члени сім'ї досі чекають, щоб їхні імена внесли до списків. Життя кожного з них у небезпеці.  Прессекретар МЗС України Олег Ніколенко повідомив, що евакуювати вдалося вже 259 українців, але, за даними посла України в Ізраїлі Євгена Корнійчука, ще близько півтисячі громадян України, як і раніше, залишаються на території анклаву. Він заявив, що Україна отримала ще 146 звернень від громадян, готових евакуюватися — переважно це жінки і діти. Частина українців змушені залишатися в секторі Гази, щоб не розлучатися зі своїми сім'ями, оскільки у подружжя або дітей — палестинське громадянство. Така ситуація і в родині Ельхіссі.  Україна наразі евакуює тільки жителів сектора Гази з українськими документами. Сім'ям, де є як громадяни України, так і Палестини, у представництвах України в Рамаллі та Тель-Авіві пояснюють, що рішення про внесення до списків на допуск іноземців на КПП із сектором Гази ухвалюють винятково компетентні органи Ізраїлю та Єгипту. І наразі Єгипет допускає на свою територію тільки громадян третіх країн, за умови, що їх внесли до списку. Згідно зі списками на евакуацію, які публікують на фейсбук-сторінці Головного управління прикордонних переходів і кордонів Палестини, такі країни, як США, Німеччина, Туреччина, Британія і низка інших, евакуюють своїх громадян разом із членами родин з іншим, зокрема палестинським, громадянством.  «Ґрати» записали монолог Оксани Ельхіссі, сім'я якої застрягла в місті Рафах на кордоні з Єгиптом. Жінка розповідає про початок війни, блокаду, атаку ізраїльської армії (ЦАХАЛ) на лікарню Турецько-Палестинської дружби і про те, як вона намагається врятувати всю свою сім'ю.  

«Ми чекали, що все це триватиме тиждень або два, і потім припиниться»

Ми [з чоловіком] обидва лікарі. Після переїзду в [suggestion title="Джебалію" text="місто на півночі сектору Гази"] сім років працювала в обласній лікарні для дітей із хронічними захворюваннями міста Гази імені Рантісі, яка разом з іншими лікарнями [suggestion title="зазнала атак ЦАХАЛ" text="У період з жовтня по листопад 2023 року, встановили журналісти британського видання «Гардіан», атак зазнали 10 шпиталів і медзакладів у секторі Гази. У результаті функціонують тільки дві лікарні. Ізраїль неодноразово заявляв, що вважає лікарні легітимною ціллю, оскільки ХАМАС використовує лікувальні заклади і підвали під ними як укриття і командні центри. Згідно з міжнародним гуманітарним правом, школи і лікарні є цивільними об'єктами, що охороняються, і при нанесенні ударів необхідно враховувати гуманітарні принципи відмінності і відповідності."] під час війни, що триває зараз. Але після народження молодшої доньки залишила роботу в лікарні, займаюся приватною практикою, консультую онлайн як блогер-нутриціолог. Старший син, 24-річний Імад, — програміст мобільних додатків. Він одружений. Молодший син Халід, йому 21 рік, — студент 4-го курсу філологічного факультету, любить англійську мову та літературу. Три наші доньки народилися в Палестині: Мар'ям — 17 років, зараз вона у випускному класі школи, учениця восьмого класу Айша — їй 13 років і дев'ятирічна Замзам. Коли почалася війна, це було [suggestion title="7 жовтня" text="7 жовтня 2023 року палестинське воєнізоване угруповання ХАМАС здійснило напад на Ізраїль. Спочатку ХАМАС завдав масованої атаки ракетами, а далі бойовики вторглися із сектору Гази до прилеглих ізраїльських міст і кібуців. Внаслідок атаки було вбито понад 1200 ізраїльтян та іноземних громадян, близько 240 людей захопили в заручники. Армія оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) оголосила про проведення відповідної військової операції «Залізні мечі» і почала масовані невибіркові бомбардування в секторі Гази. 27 жовтня Ізраїль ввів війська на територію Сектора. За даними Близькосхідного агентства ООН, внаслідок операції Ізраїлю в секторі Гази загинуло понад 14 тисяч палестинців, 74% із них — жінки та діти. Близько 1,7 мільйона (80%) палестинців вимушено залишили свої домівки, починаючи з 7 жовтня. Згідно з даними супутникових знімків, які було зроблено на замовлення Бі-бі-сі, за час війни в секторі Гази було пошкоджено близько 98 тисяч будівель."], ми були вдома, і, звісно, ми дуже переживали, бо були сильні бомбардування та періодично було чути перестрілки. Ще складніше стало коли почалася наземна операція. З кожним днем ці звуки [бомбардування] наближалися все ближче і ближче до нашого району.  Але це не перша війна, яку ми пережили в секторі Гази. Зазвичай наш район максимально безпечний, тобто в нас ніколи не було жодних проблем, і ми чекали, що все це триватиме тиждень чи два, і потім припиниться. Потім уже підірвали наших сусідів, які живуть буквально за 100 метрів. Тоді ЦАХАЛ скинув бомбу. Ми конкретно відчули, що це все наблизилося до нас настільки близько: у нас вибило вікна, вилетіли рами з прорізів, двері вилетіли. І тільки тоді задумалися, що будемо робити в майбутньому. Ми намагалися вести звичайний спосіб життя — наскільки можливо. З водою для господарських потреб проблем не було. А ось із питною почалися проблеми. У нас був фільтр. У мечеті неподалік від нас потрібно було стояти в черзі, щоб набрати воду, або купувати бутильовану. Але десь через три тижні після початку війни припинилися поставки, у наші магазини нічого нового не завозили, і вода закінчилася. Зв'язку теж не було. Я намагалася зв'язатися зі своїми підписниками в соцмережах, щоб повідомити, в яких умовах ми проживаємо, але, на жаль, електростанція в Газі перестала працювати через нестачу палива. Ми ходили заряджати телефони до сусідів, у яких є сонячні батареї.  

«Я під обстрілами їздила додому до дітей і поверталася в лікарню»

З початком війни у Халіда (молодшого сина — Ґ) почала підвищуватися висока температура: вище 40, переважно ночами. Я списувала все на сильний стрес і застуду. Через три дні ми зробили загальний аналіз крові, там був сильний лейкоцитоз і низькі тромбоцити. Знову подумали на застуду і продовжили її лікувати. Ще за кілька днів, коли, попри лікування, температура все одно піднімалася, знову пішли в лікарню. Зрозуміло, що все це було під час воєнних дій, обстрілів, [suggestion title="блокади поставок води, продовольства, палива" text="9 жовтня ізраїльська влада, вимагаючи звільнити заручників, встановила повну блокаду сектору Гази: вимкнула воду, припинила постачання палива та електроенергії, а також обмежила до мінімуму постачання продовольства і медикаментів. Подачу води частково відновили 15 жовтня: у певній точці для мешканців південного району сектору Гази. ООН і гуманітарні організації різко розкритикували оголошену Ізраїлем повну блокаду сектору Гази, оскільки вона суперечить нормам міжнародного гуманітарного права. У листопаді Ізраїль погодився на чотиригодинні «гуманітарні паузи», які використовують для доставлення гуманітарної допомоги та переміщення місцевих жителів у менш небезпечні райони. Але жителі Гази, як і раніше, обмежені у своїх основних потребах."]. Син Оксани Ельхіссі — Халід із бабусею в лікарні Йорданії, листопад 2023 року. Фото надано Оксаною Ельхіссі Коли ми знову зробили аналізи, лікар запідозрив недобре і порекомендував звернутися до онкологів. Я зв'язалася зі своїми колегами-онкологами в лікарні Рантісі. Йому поставили діагноз: гострий лейкоз. Вже наступного дня ми поїхали в стаціонар на додаткове обстеження в єдиний онкоцентр у Газі. Він розташований у [suggestion title="лікарні Турецько-Палестинської дружби" text="Побудована 2017 року в секторі за кошти Турецької агенції зі співробітництва та координації — ТІКА."]. Сама лікарня розташована в районі центральної траси Салах ад-Діна, де [suggestion title="стався поділ Гази на північ і південь" text="На початку листопада ЦАХАЛ відрізав північ сектору від півдня, оточив місто Газу і почав операції всередині міста."]. Вона була побудована далеко від густонаселених житлових районів. Там пустельні землі з віллами, розважальними якимись комплексами, дуже красиві кольорові зони, багато дерев, щоб люди з онкологічними хворобами відновлювалися максимально. Дуже багато освітлення, вікон. Звісно, за часів війни це не дуже класно, тому що, коли ми там були, нас бомбили, і ось ці вікна дуже нас непокоїли. Керівництво лікарні намагалося дотримуватися спокою. У саму лікарню тільки один раз влучив снаряд: однієї з ночей осколок влетів у нашу палату, вилетіли шибки, було пошкоджено стелю. А так в основному били по околицях. Через те, що територія порожня, ось ці звуки — це, звісно, було щось непередаване. Відлуння зростало, це був жах! Коли бомбардування посилювалися, усіх хворих відводили в підвальне приміщення. Пару днів ми та інші хворі провели в підвалі лікарні. Коли переставали бомбити, всі розходилися по своїх палатах. Медперсонал намагався спокійно виконувати свої обов'язки, усе йшло своєю чергою: ставили крапельниці, робили уколи, лікарі продовжували лікувати людей. Ми були там [у турецькій лікарні] два тижні, і лікарню постійно обстрілювали. Кожні 2-3 дні я під обстрілами їздила додому до решти дітей і поверталася. Потім я вирішила повернутися додому, тому що боялася, що Ізраїль розділить Газу на північ і південь. В останній день перед тим, коли ми намагалися виїхати, було дуже страшно. Ми всі стояли в приймальному покої: він високий, великий, із величезними скляними вікнами, дверима. Снайпери ЦАХАЛ стріляли по сходах. Кожна людина, яка намагалася вийти з лікарні, потрапляла під обстріл. Стріляли, зокрема, і по машинах швидкої допомоги.  31 жовтня 2023 року ми з сином покинули лікарню. Що ми пережили під час поїздки додому, неможливо описати словами! Ми виїхали в післяобідній час, усю дорогу я молилася.  Наразі онкоцентр припинив роботу, бо в лікарні закінчилося паливо, і вона двічі зазнала бомбардування силами ЦАХАЛ.   

«Кожен день починається з того, що ми переглядаємо списки людей, імена яких затвердили на виїзд»

Альхамдуліллях (Хвала Всевишньому — Ґ), ми повернулися додому і почали шукати шляхи, як вивезти сина, бо повна діагностика та лікування лейкозу в Газі неможливі. У той момент він почувався ще гірше: почалися болі в суглобах, кістках.  Про евакуацію [з Гази] я вперше почула від знайомих, потім прочитала у фейсбуці — там є група українців, а потім зв'язалася з доктором Муатазом Халябі — він збирав документи всіх громадян України на евакуацію. 7 листопада, коли ми приїхали в [suggestion title="Рафах" text="місто в секторі Гази біля кордону з Єгиптом"], нас було семеро, без речей, тільки з документами. Водій довіз нас, і потім ми пішки йшли приблизно сім кілометрів із піднятими руками під прицілами ізраїльських снайперів і танків. Це єдиний контрольно-пропускний пункт, через який люди можуть покинути Газу — всі інші закриті.  Пункт пропуску в Рафасі на кордоні з Єгиптом, 1 листопада 2023 року Фото: фейсбук Головного управління прикордонних переходів і кордонів Палестини Син разом із моєю мамою змогли виїхати із Сектора, і зараз він проходить лікування у лікарні в Йорданії. Вони за нас дуже хвилюються. Я зараз у контакті з посольством [України], і мені пояснили, що вони не будуть вивозити членів сімей без українського громадянства. У мого чоловіка немає українського громадянства, тільки посвідка на проживання.  Я кілька разів писала в різні консульства, у консульство України в Ізраїлі та в консульство України в Палестинській автономії з проханням допомогти виїхати моєму чоловікові, синові, дочкам і моїй невістці — вона палестинка. Усі вони відповідають, що вони нібито не зобов'язані вивозити тих, хто не є громадянами України — незалежно від того, що це члени сім'ї громадян України. Ми бачимо, що консульства інших країн по-іншому підходять до вирішення цього питання. Кожен день починається з того, що ми переглядаємо списки людей, імена яких затвердили на виїзд, і в цих списках видно, що Туреччина, Америка, Канада, Австралія та інші країни вивозять усіх членів сім'ї свого громадянина, незалежно від того, чи мають вони також громадянство певної країни, чи ні. Це видно просто за даними, які написані в табличці. Там є люди з палестинськими паспортами, які взагалі не є громадянами інших країн, але це члени сім'ї іноземців, і їх усіх вивозять.  Зрозуміло, що, коли жив у шлюбі з людиною 25 і більше років, не хочеш виїжджати і кидати свою сім'ю тут, під час війни. Звичайно ж, хотілося б виїхати усім разом, виїжджати частково теж не вихід. І ми будемо переживати за тих, хто залишиться тут, у бойових діях.  Посольство наше свою відповідь аргументує тим, що в тих списках, які вони складають і потім надсилають на затвердження Ізраїлем і Єгиптом, ці країни викреслюють тих людей, у яких немає громадянства. Але я дивлюся на списки інших країн, і складається враження, що в цій ситуації щось не договорюють. Тобто наше посольство пропонувало тільки деяким членам [нашої] сім'ї евакуацію в Україну. Ми не хотіли розділятися.  Є ще одна причина. По-перше, їхати з дітьми з однієї війни в іншу — не дуже добре. По-друге, у мене діти дорослі, розмовляють арабською, і для них навчання в Україні буде досить проблематичним. Тому нам спочатку підходив варіант евакуації до Єгипту. Евакуація в Україну і подальше повернення в якусь арабську країну — це матеріально складно для нашої сім'ї. Але коли ми уточнювали ці питання з представниками нашого [українського] посольства, ми дістали відповідь, що Єгипет не хоче приймати українських громадян, і евакуацію планують одразу до аеропорту, а звідти — в Україну. Усе це сприяло тому, що інші члени нашої сім'ї довгий час не хотіли евакуюватися. Ми думали, що зможемо перечекати на півдні сектора Гази і, коли все налагодиться, повернемося додому.   

«Зараз вже кілька днів перебуваємо на сухому пайку»

Я і решта членів сім'ї намагалися знайти місце, де взагалі можна десь зупинитися. Варіантів було небагато: або школа, в якій люди спали на підлозі, або зупинитися в когось. В один момент мені зателефонувала моя подруга і запросила нас до себе. Вона з сім'єю виїхала раніше за нас, жила в якихось знайомих. Люди нас прихистили тут, у Рафасі, і ми живемо тут досі. Умови життя в Рафасі, сектор Гази, листопад 2023 року. Фото надано Оксаною Ельхіссі Минув майже місяць, і люди хочуть повернутися у своє житло. Ніхто не знав, що це так затягнеться. А ми вже місяць чекаємо, поки наші імена, імена моїх дітей з'являться у списку. Проблема з їжею досить серйозна, тому що природного газу для домашніх потреб немає. У нас закінчився газовий балон. Зараз вже кілька днів перебуваємо на сухому пайку — харчуємося консервами, які самі купуємо. З хлібом великі проблеми, бо хлібозавод зараз не працює. Є хлібозаводи старої будови. Вони працюють на вугіллі, і потрібно стояти в черзі не менше трьох-чотирьох годин, щоб спекли хліб. Також є проблема з отриманням гуманітарної допомоги. Ми записалися на гуманітарну допомогу, але, на жаль, нам видали за цей тиждень дві банки води на всю нашу сім'ю і дві банки тушонки. Всередині упаковки — печиво. Звісно, цього всього не вистачає. Гуманітарної допомоги в секторі Гази катастрофічно мало. Людей, які прибули з північних районів, понад мільйон. Звісно, нагодувати всіх просто нереально. Сьогодні у нас припинилося [suggestion title="перемир'я" text="Режим припинення вогню діяв у секторі Гази з 24 листопада — його встановили для звільнення заручників з обох сторін. За трохи більше, ніж тиждень ХАМАС відпустив 81 ізраїльтянина і ще кількох громадян інших країн. Із в'язниць Ізраїлю вийшли 210 палестинців. 1 грудня 2023 року Армія оборони Ізраїлю оголосила про відновлення бойових дій у секторі Гази, звинувативши палестинське угруповання ХАМАС у порушенні режиму припинення вогню й обстрілі ізраїльської території. Ті ж заяви зі звинуваченнями в бік Ізраїлю зробив ХАМАС."], і знову почалися обстріли, бомбардування — і вже це на півдні. Зараз наше життя під загрозою.   http://graty.page.ua/news/u-sektori-gazi-zaginula-ukra%d1%97nka-%d2%91rati-rozpovidayut-yak-cze-stalosya-i-yak-sotni-inshih-gromadyan-ukra%d1%97ni-niyak-ne-mozhut-evakuyuvatisya/