«Зв’язку як немає, так і не було». У Києві та інших містах мітингують родини військовополонених і цивільних заручників

У Києві на Майдані Незалежності кілька сотень людей мітингували, аби привернути увагу до долі своїх рідних, яких Росія утримує як полонених військових і цивільних заручників, а також нагадати про тих, хто має статус зниклого безвісти. Такі акції також відбулися сьогодні в інших містах України.

«Ґрати» розповідають, як це було, і чого хочуть активісти. 

«Я хотів почати нове життя, по-новому». Суд у Запоріжжі заарештував російського військового, підозрюваного у вбивстві полоненого

«В полоні на рівних умовах знаходяться як військові, так і цивільні»

Спочатку на Майдані планувалися дві окремі акції: рідних військовополонених і цивільних заручників. Але на місці вони вирішили об’єднатись, адже цивільних і військових часто тримають разом, катують і не дозволяють ні з ким зв’язатись, зазначила у розмові з «Ґратами» співзасновниця організації «Цивільні в полоні» Юлія Хрипун. 

«Ми прийшли на акцію для того, щоб звернути увагу громадськості на проблему цивільних заручників, щоб громадськість розуміла, що в полоні на рівних умовах знаходяться як військові, так і цивільні, бо наразі дуже велика проблема, що суспільство не розуміє масштабів цього явища», — каже вона.

Зараз, за словами Юлії, їхня організація об’єднує понад 400 родин, однак люди продовжують долучатись — в основному, ті, хто шукає своїх рідних, зниклих в окупації у Херсонській та Запорізькій областях. 

http://graty.page.ua/gallery/dva-serczya-v-poloni-na-majdani-mitinguvali-ridni-vijskovopolonenih-czivilnih-zaruchnikiv-i-bezvisti-zniklih/

Сама Юлія з березня 2022-го чекає на батька Серія Хрипуна, співробітника сільськогосподарського підприємства, якого російські військові викрали на окупованій частині Запорізької області і зараз перевезли в Росію.

«Зв’язку як немає, так і не було з ним. Єдина інформація, яку я отримую, це від звільнених військових через офіційні обміни. І декілька обмінів тому була людина, яка бачила мого батька в полоні. І через таких людей я просто дізнаюсь інформацію, що він живий, але щодо фізичного і, особливо, психологічного стану батька, звісно, є проблеми», — зазначає Юлія Хрипун.

«Хлопці повільно помирають там, у полоні»

Акція родин військовополонених «Два серця в полоні», до якої також долучилися рідні цивільних заручників, об’єднала людей із різних регіонів та стосувалась представників різних родів військ та Національної гвардії, а також військових медиків. Останні за міжнародним гуманітарним правом мають статус некомбатантів. Це означає, що вони, хоч і входять до складу збройних сил, не беруть безпосередньої участі у воєнних діях, тож проти них не можна застосовувати зброю і брати їх у полон.

Акція на підтримку звільнення українців в російському полоні. Фото: Станіслав Юрченко, Ґрати

Дехто чекає на повернення рідних вже кілька років. Зокрема, як розповідає учасниця акції Тетяна Мозоль, її чоловік, боєць Нацгвардії Руслан Мозоль, охороняв Чорнобильську атомну станцію і потрапив полон 24 лютого 2022 року, у перший день російського вторгнення разом з іншими військовими та персоналом станції.

«Хлопців тримали у нелюдських умовах: харчування не вистачало, на повітря не виходили, отримали надмірну дозу радіації, тому що місячна норма перебування на станції — це 156 годин. Хлопці перебували 1100 годин. Третій рік в полоні наші хлопці знаходяться. Хлопці повертаються, ті, які звільнені, і там… ну, хлопці повільно помирають там, у полоні», — каже вона.

Тетяна Мозоль (у центрі), дружина Нацгвардійця, якого взяли у полон на ЧАЕС. Фото: Анастасія Москвичова

За словами жінки, донині в полоні перебувають 103 Нацгвардійці з ЧАЕС. Спочатку їх з України перевезли у російське Новозибково, потім розділили і повезли у Володимирську і Тульську області Російської Федерації. За три роки Руслану жодного разу не дозволили їй подзвонити, але одного разу, ще у 2022-му, вдалося надіслати короткий лист, підтвердити, що живий.

Окрім тих, щодо чиїх рідних офіційно вдається підтвердити перебування у полоні, на акцію прийшли також родини зниклих безвісти. Зокрема, Богдана Мороз прийшла разом із сестрою, щоб привернути увагу до долі їхнього брата Олега Заставського, що був мобілізований у березні 2022 року і вважається зниклим безвісти від 15 січня цього року у Куп’янському районі на Харківщині.

«Нам надіслали результати службового розслідування, що він як офіцер штабом був відправлений лише з одним солдатом у Синьківський ліс [Харківська область], який на той момент уже був «заселений» рашистами, копати окоп при десятиградусному морозі. Солдат повернувся і вижив, а наш брат не повернувся з того безглуздого завдання. І в тому розслідуванні йшлося, що, коли солдат рив окоп, Олег стояв на сторожі, на оглядовій позиції. І солдат каже, що підійшло вороже угруповання, пролунала автоматна черга у бік мого брата, і це вороже угруповання втекло. А коли солдат виліз з окопу, то Олег був уже без ознак життя. І в нас виникає запитання, чому, якщо єдиний свідок начебто каже, що наш брат загинув, нам говорять, що він безвісти зниклий», — розповідає вона.

За словами Богдани, до результатів цього розслідування, зокрема, свідчень про смерть брата у родичів немає довіри, і вони не втрачають надії знайти його серед тих, хто потрапив в полон.

Богдана Мороз, сестра офіцера Олега Заставського, що зник безвісти на Харківщині у січні цього року. Фото: Анастасія Москвичова, Ґрати

За даними Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, станом на кінець січня у російській неволі перебуває понад 8 тисяч українців — військових і цивільних. Окрім того, як зазначав український омбудсман Дмитро Лубінець у лютому цього року в коментарі українським медіа, його відомство зареєструвало більш ніж 28 тисяч звернень щодо зниклих безвісти. 

Акція «Два серця в полоні», окрім столиці, відбувалася одночасно також в інших містах України, зокрема, Дніпрі, Харкові та Миколаєві.